ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ

Опубликовал Nea
74
0


Останніми роками в нашій країні спостерігається тенденція до більш поширеного розуміння внутрішніх захворювань у зв'язку з розвитком напрямку психосоматичної та соматопсихічної медицини. Проблема психосоматичних співвідношень — одна з найбільш складних проблем сучасної медицини, незважаючи на те, що тісний взаємозв'язок психічного та соматичного помічений і вивчається протягом багатьох століть, з часів Гіппократа й Арістотеля.

          Сьогодні термін «психосоматика» має два значення: одне – пов'язане з його застосуванням в області медицини, інше – з хворобами, в патогенезі яких важливу роль відіграють психологічні, психовегетативні фактори та риси особистості.

          Прийнято вважати, що психосоматична медицина – це досить нова, молода наука. Але історія сучасної психосоматичної медицини починається з психоаналітичної концепції З. Фрейда, який довів, що подавлений афект, психічна травма шляхом конверсій можуть проявлятися соматичним симптомом. Тоді як в Україні психосоматична медицина як науковий напрямок стала активно розвиватися на початку 90-х років ХХ століття. Це, в основному, стосується лікарів та науковців, які працюють у сфері психіатрії, психології та невропатології. Об'єктом їхньої уваги постають саме психосоматичні розлади – психогенно або переважно психогенно зумовлені порушення функції внутрішніх органів та/або систем організму.

 

 

Психосоматичні розлади — це розлади у функціонуванні внутрішніх органів чи систем людини, формування і перебіг яких безпосередньо пов'язані з особливостями психічного реагування особистості або розвиваються під впливом психічної травми, стресу та інших потужних психологічних чинників.

          Психосоматичні розлади можна розділити на кілька великих груп, тоді як симптоми розрізняють за патогенезом, змістом симптому та за функціональною структурою психосоматичного зв'язку, що знаходить відображення у психосоматичному розладі, отже розглянемо їх більш детально.

          У наш час найбільш вивченими психологічними чинниками є наступні захворювання та симптоми: бронхіальна астма, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, есенціальна артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, головний біль, цукровий діабет, ревматичний артрит, напруги, запаморочення, вегетативні розлади (часто «вегето-судинна дистонія»), різні шкірні захворювання (нейродерміт, псоріаз, вітіліго та інші) тощо.

          Діагностика психосоматичних захворювань грунтується на встановленні їх симптомів лікарем психотерапевтом. Можливе призначення проходження додаткового обстеження, яке призначається лікарем індивідуально. Тоді як лікуванням психосоматичних розладів повинен займатися психотерапевт і психолог. До найбільш ефективних лікувальних методів належать: психоаналіз, аналітична терапія, тілесно-орієнтована психотерапія, арт-терапія, пісочна терапія, індивідуальна, групова або сімейна психотерапія та тренінги.

 

 

           Поняття та класифікація психосоматичних розладів

          Психосоматика — напрям у медицині (психосоматична медицина) та психології, що займається вивченням впливу психологічних (переважно психогенних) факторів на виникнення і подальшу динаміку соматичних (тілесних) захворювань. Згідно з основним постулатом цієї науки, основою є реакція на емоційне переживання, що супроводжується функціональними змінами і патологічними порушеннями в органах.

          Соматичне і психічне, хоча і є якісно відмінними явищами, але реально репрезентують лише різні сторони єдиної живої конкретної людини. Представники як психології, психіатрії, так і соматичної медицини поділяють думку про те, що при деяких розладах існує поєднання як психоемоційних, так і соматичних порушень. У межах психосоматики досліджувалися і досліджуються зв'язки між характеристиками особистості (конституціональні особливості, риси характеру і особистості, стилі поведінки, типи емоційних конфліктів) і тими чи іншими соматичними захворюваннями.

          Соматичні порушення, виникнення яких пов'язане з психоемоційними порушеннями, уперше назвав «психосоматичними» у 1818 році німецький лікар Йоган-Крістіан Гейнрот. Пізніше Якобі (1922) вводить термін «соматопсихічне», щоб підкреслити домінування тілесного чинника у виникненні деяких нервово-психічних захворювань.

          Психосоматичні розлади — це розлади у функціонуванні внутрішніх органів чи систем людини, формування і перебіг яких безпосередньо пов'язані з особливостями психічного реагування особистості або розвиваються під впливом психічної травми, стресу та інших потужних психологічних чинників.

          Психосоматичні розлади можна розділити на кілька великих груп, тоді як симптоми розрізняють за патогенезом, змістом симптому та за функціональною структурою психосоматичного зв'язку, що знаходить відображення у психосоматичному розладі, отже розглянемо їх більш детально .

 

Класифікація психосоматичних розладів

          Конверсійні симптоми. Людина несвідомо починає демонструвати хворобливі симптоми, яких об'єктивно немає. Це часто спостерігається тоді, коли невротичний конфлікт одержує вторинну соматичну відповідь у вигляді демонстрації симптомів як спроби вирішення соціального конфлікту. Конверсійні прояви зачіпають довільну моторику й органи чуття (наприклад, істеричний параліч, парестезії («повзання мурашок»), психогенна сліпота і глухота, психогенне блювання, больові феномени тощо) [4].

          Функціональні синдроми. Мова йде про функціональне порушення окремих органів або систем. Будь-які патофізіологічні зміни в органах не виявляються. У хворого спостерігається строката картина невизначених скарг, які можуть зачіпати серцево-судинну систему, шлунково-кишковий тракт, руховий апарат, органи дихання і сечостатеву систему (наприклад, парестезії, ком у горлі, неприємні відчуття в області серця, функціональні розлади шлунка тощо). Все це супроводжується внутрішнім неспокоєм, депресивними проявами, симптомами страху, порушенням сну, зниженням зосередженості та психічною втомою [1].

          Психосоматози. В основі їх лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, що супроводжується змінами та патологічними порушеннями в органах. Відповідна схильність може впливати на вибір ураженого органу або системи. Історично до цієї групи відносять класичні психосоматичні захворювання, а саме: бронхіальну астму, виразковий коліт, есенційну гіпертензію, нейродерміт, ревматоїдний артрит, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки. На даний час до цих захворювань також відносять — ішемічну хворобу серця, психосоматичний тиреотоксикоз, цукровий діабет 2 типу, ожиріння і соматоформні розлади поведінки.

          Доцільно розглянути місце психосоматичних розладів у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10), прийнятої ВОЗ у жовтні 1989р. Термін «психосоматичні» у МКХ-10 не використовується через відмінності в його значенні у різних мовах і різних психіатричних і психотерапевтичних традиціях, а також для того, щоб не вважати, начебто при інших захворюваннях психологічні фактори не мають значення в їхньому виникненні і розвитку. Розлади, описані в інших класифікаціях як психосоматичні, у МКХ-10 знаходяться в рубриках:

  • Соматоформні розлади.
  • Розлади прийому їжі.
  • Сексуальна дисфункція.
  • Психологічні і поведінкові фактори, пов'язані з розладами чи захворюваннями, класифікованими в інших розділах (власне психосоматичні захворювання).

           Теорії виникнення і розвитку психосоматичних розладів

          Для того, щоб сформулювати адекватний сучасному стану наших знань погляд на взаємини між психікою і тілом, між психічними і соматичними проявами захворювань, необхідно проаналізувати цю проблему в історичному контексті. Існує велика кількість теорій, що описують причини та механізми виникнення і розвитку психосоматичних захворювань із позицій різних наукових шкіл, отже проаналізуємо ці концепції.

          З.Фрейд за допомогою концепцій істеричної конверсії й органічного еквівалента тривожних станів намагався пояснити виникнення психосоматичних розладів та визначити функцію і значення «патологічних соматичних процесів» у переживаннях і поведінці хворого. Він зараховує конверсію до витіснення, а соматичний еквівалент тривоги – до більш примітивного захисного механізму проекції. Загальним для обох концепцій є те, що органічна симптоматика розглядається не як просте порушення фізіологічних функціональних зв'язків, а як наслідок розладу переживань і поведінки. Однак, відмінність полягає в тому, що при конверсійній симптоматиці це порушення є наслідком несвідомого психічного конфлікту між інстинктивним бажанням і захистом Я, у той час як причиною органічної симптоматики актуального неврозу, як припускає Фройд, є психічний конфлікт, що не відбувся.

          Ця концепція відкрила для клініцистів захисні механізми особистості, методичний доступ до несвідомого через сновидіння, вільні асоціації, описки та обмовки, а також теорію колективного несвідомого, з якого вийшла «теорія символічної мови органів».

          Справжнім засновником сучасної психосоматичної медицини є Франц Александер. Найбільш відома його концепція - теорія психосоматичної специфічності, чи специфічних конфліктів. Відповідно до неї, тип соматичного захворювання визначається типом неусвідомлюваного емоційного конфлікту.      Александер виходить з того, що «кожній емоційній ситуації відповідає специфічний синдром фізичних змін, психосоматичних реакцій, такий, як сміх, плач, почервоніння, зміни в серцевому ритмі, диханні, і т.д.», і, більш того, «емоційні впливи можуть стимулювати чи придушувати роботу будь-якого органу».

          Психоаналітичні дослідження виявляють в багатьох людей неусвідомлювану емоційну напругу, що зберігається в продовж тривалого часу. Можна припустити, що в подібних випадках протягом тривалого часу будуть зберігатися і зміни в роботі фізіологічних систем, приводячи до порушення їхньої нормальної роботи і в остаточному підсумку провокуючи розвиток хвороби. Причому, оскільки при різних психічних станах спостерігаються різні фізіологічні зрушення, то і результатом різних несвідомих емоційних станів будуть різні патологічні процеси: підвищений кров'яний тиск – наслідком придушеного гніву, дисфункції шлунково-кишкового тракту – наслідком фрустрації залежних схильностей і т.д.

          Нейрогуморальна теорія (Х.Сельє, Г. Енджел) розглядає більшість психосоматичних захворювань як реакції на перевантаження, підвищені вимоги, порушення внутрішньої рівноваги (гомеостазу), що розуміють як прояви загального неспецифічного синдрому адаптації, «стресу». У світлі нейрогуморальних теорій психосоматичні хвороби розуміють як відповідь на шкідливі фізичні і психічні впливи.

          Стрес розглядають не як індивідуально-вибірковий вплив, а як психосоціальний вплив у широкому змісті. Ґрунтуючись на фізіологічних механізмах, дослідники пояснюють виникнення так званих хвороб адаптації (ессенціальної гіпертонії, пептичної виразки й інших). Загострення туберкульозу, виникнення вірусної інфекціїі, мунопатії пов'язують з зумовленими стресом змінами імунітету.

          Кортико-вісцеральна теорія (К.М.Биков, І. Т. Курцин). Джерела цієї теорії можна знайти в працях И. М. Сєченова про рефлекторні основи психічної діяльності, про єдність соматичних і психічних проявів. І.Павлов (1903) розкривав мотивацію підкріплення, намагаючись проникнути в суть психічних проявів, зрозуміти фізіологічні основи поведінки з його соматичними і вегетативними проявами. Завершивши дослідження механізму харчового рефлексу, він поширив принципи рефлекторної діяльності на вісцеральну систему .

          К. М. Биков і І. Т. Курцин (1960), базуючи па отриманих лабораторних і клінічних матеріалах, створили гіпотезу про кортико-вісцеральне походження психосоматичних захворювань. Їх виникнення пов’язане з первинним порушенням коркових механізмів управління вісцеральними органами, зумовленим перенапругою збудження і гальмування в корі мозку.

          Однак, дана теорія недостатньо враховувала роль особистісних факторів у розвитку психосоматичних розладів. Вимоги ж поширити поняття вищої нервової діяльності на особистісне функціонування, систему значимих відносин особистості і їхніх порушень, природно, не могли бути реалізовані ні в теоретичному, ні в методичному планах.

          У рамках концепції «поведінкової медицини» пропонується модель патогенезу, заснована на «вісцеральному навчанні», а також поведінковому навчанні. Дана модель патогенезу психосоматичних розладів пояснюється насамперед способом життя людини і особливостями її особистості (Б. Д. Карвасарський; Ю. М. Губачов) .

          Психофізіологічна концепція (Ф. Б. Березін, Ю. М. Губачов та ін), в основі якої лежить прагнення встановити взаємозв'язки між окремими психофізіологічними характеристиками (наприклад, деякі неокортикально-лімбічні характеристики або симпатико-парасимпатикотрофні прояви) і динамікою вісцеральних проявів (активації органних функцій). Принциповою основою концепції є положення про функціональні системи.

          Теорія особистісних або специфічних «профілів», радикалів, стереотипів поведінки (Ф.Дамбар), яка намагалася встановити кореляцію між соматичними типами реакцій і постійними особистісними параметрами у вигляді певних особистісних радикалів, шаблонів і стереотипів поведінки. Вона прийшла до висновку, що пацієнти з одними і тими ж самими захворюваннями мають подібні особистісні особливості. Ці особливості були детально нею описані («артритична», «виразкова», «коронарна» особистості). Її ідеї знайшли своє найвище вираження у популярній концепції поведінкового типу «А» (Д. Фрідман).

          Теорія порушення «функціональної асиметрії мозку» (М. І. Косенков). У міру соціальної адаптації відбувається збільшення функціональної асиметрії мозку, яка не переходить певної межі — «критичної зони». У разі соціальної дезадаптації функціональна асиметрія мозку досягає «критичної зони» і це призводить до виникнення психосоматичної патології. Змінюється робота функціонально асиметричних фізіологічних систем організму, що сприяє виходу функціональної асиметрії мозку з «критичної зони». Це призводить до виникнення фази ремісії психосоматичної патології, яка може мати різну тривалість перебігу. Виникає порочне коло психосоматичної хвороби, запустити яке можуть як зміни в центральній нервовій системі, так і патологічні порушення у периферичних органах і системах, залучених у болісний процес.

Як працюють психосоматичні захворювання

       


           Психосоматичні причини хвороб

          Здавна вважалося, що все, що впливає на мозок, впливає і на тіло. Але в ХVII ст., медики та вчені розділили дві незалежні складові людини: тіло і розум. Відповідно, хвороби були або душевні, або тілесні, і лікували їх абсолютно різними способами. Людина несе відповідальність як за свої хвороби, так і за своє одужання .

          Психосоматичний - не означає надуманий чи неіснуючий. Психосоматика намагається пояснити абсолютно різні захворювання: існує навіть список, в якому наводяться психологічні причини кожної хвороби. Ось як, згідно цього списку, із внутрішнім станом людини пов’язані деякі поширені захворювання.

          Хвороби серця найчастіше виникають як наслідок нестачі любові та безпеки, а також від емоційної замкнутості. Людина, що не вірить у можливість любові або ж забороняє собі виявити свою любов до інших людей, неодмінно зіткнеться з проявами серцево-судинних захворювань.

          Артрити, як помічено, вражають людей, які не можуть сказати «ні» і звинувачують інших у тому, що їх експлуатують.

          Гіпертонія нерідко виникає через самовпевнене бажання взяти на себе непосильне навантаження, працювати без відпочинку, потребою виправдати очікування інших, залишитися значущим і шанованим в їхніх очах, у зв'язку з чим відбувається витіснення власних глибинних почуттів і потреб.

          Проблеми з нирками бувають викликані осудом, розчаруванням, невдачею в житті, критикою. Цим людям постійно здається, що їх обманюють і зневажають. Подібні почуття та емоції призводять до нездорових хімічних процесів у тілі.

          Збій імунної системи і, як наслідок, застуда є для людини сигналом з боку організму: «Зупинися, зроби перепочинок, ти занадто багато намагаєшся встигнути!»

          Астма, проблеми з легенями бувають викликані невмінням (або небажанням) жити самостійно.

          Шлункові проблеми — виразковий коліт, запори — є наслідком переживання помилок минулого, небажання відпустити старі ідеї і взяти на себе відповідальність за сьогодення. Шлунок чутливо реагує на наші проблеми, страхи, ненависть, агресивність і заздрість. Придушення цих почуттів, небажання зізнатись собі у них, спроба проігнорувати і «забути» їх замість осмислення, усвідомлення та дозволу, можуть стати причиною різних шлункових розладів.

          Тривале роздратування, особливо під час стресу, призводить до гастриту.

Запори свідчать про надлишок накопичених почуттів, уявлень і переживань, з якими людина не може або не бажає розлучитися, не може звільнити місце для нових.

          Печія — свідчення витісненої агресивності.

          Проблеми із зором — небажання щось бачити, неприйняття навколишнього світу таким, яким він є. Аналогічно — проблеми зі слухом.       Недочування, глухота наступають тоді, коли ми намагаємося ігнорувати інформацію, яка приходить до нас на аудіальному рівні.

          Інфекційні захворювання. Пусковими механізмами є роздратування, злість, досада. Будь-яка інфекція вказує на душевний розлад. Слабкий опір організму, на який накладається інфікування, пов'язаний з порушенням душевної рівноваги.

          Ожиріння — прояв тенденції захищатися від чогось. Почуття внутрішньої порожнечі часто пробуджує апетит. Процес поглинання їжі забезпечує багатьом людям відчуття «придбання». Але душевний дефіцит не заповниш їжею.

          Втрата апетиту - заперечення права на особисте життя, сильне почуття страху.

          Проблеми з зубами найчастіше бувають викликані нерішучістю, невмінням приймати самостійні рішення. Така людина боїться наслідків своїх рішень. Карієс віднімає в зубів твердість. Саме таким чином імунна система людини реагує на внутрішню нестійкість мрій, невпевненість у досягненні обраної мети, усвідомлення «нездоланності» життєвих труднощів.

          Проблеми зі спиною можуть бути наслідком пережитого, нестачі підтримки, внутрішнього перенапруження, зайвої вимогливості до себе.

          Безсоння — втеча від життя, небажання визнавати його тіньові сторони. Потрібно знайти істинну причину занепокоєння, навчитися підбивати підсумки дня, повернути собі нормальний ритм, дозволити собі ввечері догляд та сон — все це допоможе вирішити проблеми.

Низка нещасних випадків свідчать про те, що людина відчуває себе у чомусь винною і рефлекторно карає себе.

          Алергія - заперечення власної сили. Не можете відверто виразити свій протест проти чогось. Батьки дитини-алергіка часто сперечаються, мають різні погляди на життя.

          Мігрень - ненависть до примусу, накопичення роздратування, бажання бути досконалим в усьому, сексуальні страхи, ворожість, заздрістність. Мігрені розвиваються у людини, яка не дає собі права бути самим собою.

          Ангіна - нездатність самовиразитись, злість від того, що не можете впоратись із непростою ситуацією.

          Ларингіт - злість заважає говорити, людина боїться виразити свою точку зору.


          Методи емпіричного дослідження психічного стану хворих на     психосоматичні   розлади

          Спостереження – це один із основних методів дослідження в психології. При проведенні досліджень, пов'язаних із вирішенням таких складних завдань, як вивчення та прогнозування перебігу психосоматичних порушень, важко обійтись без використання цього методу, бо, як справедливо зазначає С.Максименко, «спостереження – це найбільш безпосередній спосіб одержання дослідних даних, і в цьому полягає його виняткова цінність як методу наукового пізнання» [12].

          Бесіда вважається специфічним для психології (а також для споріднених  з нею наук – медицини, педагогіки, соціології) методом дослідження поведінки людини, оскільки в інших природничих науках комунікація між суб'єктом і об'єктом дослідження неможлива. Бесіда є діалогом між двома людьми, в ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншої [13]. Для дослідження психічного стану хворого на психосоматичні розлади найдоцільніше використовувати клінічну бесіду та метод інтерв'ю.

          Експертна оцінка.  Цей метод полягає в отриманні інформації від компетентних осіб (експертів), які добре знають явища, що оцінюються. Експертами можуть виступали лікарі вузького спрямування (кардіологи, нефрологи, урологи, гастроентерологи, пульмонологи, неврологи), які оцінювали клінічний стан хворого на період проведення досліджень [12].

          Експериментальний метод. Експеримент – це формальний дослідний процес, під час якого експериментатор у контрольованих умовах здійснює систематичне спостереження за реакціями досліджуваних на змінювані фактори (маніпулювання незалежною змінною) [13].

          Діагностичні методики, а саме: Шкала реактивної та особистісної тривожності Спілбергера – Ханіна (тривожність), опитувальник  Бека (оцінка депресивних станів), опитувальник рівня суб'єктивного контролю  Роттера (локус контролю), методика діагностики показників і форм агресії                                       А.Басса та А.Дарки, Тест Томаса – типи поведінки людини у конфліктних ситуаціях, опитувальник Міні-мульт (скорочений варіант ММРІ), методика визначення темпераменту (Айзенк), шкалована самооцінка болю тощо.


           Особливості реабілітації хворих психосоматичними розладами

          Основним лікуванням психосоматичних розладів є медикаментозна терапія. Однак, поряд з фармакологічним та фізіотерапевтичним лікуванням, особлива роль в даний час у світовій практиці відводиться психокорекційній та соціальній роботі з пацієнтом, його сім'єю, родичами і найближчим оточенням, що знижує ризик рецидиву захворювання і суттєво впливає на її якість життя. Концепція реабілітації включає і профілактику, і лікування, і наступне після хвороби пристосування до життя та праці тощо [14].

          У 2006 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) сформулювала поняття «медико-психологічна реабілітація» - це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання чи травми функцій, або оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його в суспільстві» [15].

          Відповідно до принципів ВООЗ була розроблена схема трьох послідовних етапів реабілітації хворих на психосоматичні захворювання, а саме : 

  1. етап має назву відновлювальної терапії. Головним завданням є усунення або пом'якшення проявів хвороби, запобігання формуванню психосоматичного дефекту, явищ так званого госпіталізму. В цьому полягає профілактична спрямованість заходів, які проводяться на першому етапі. Етап відновлювальної терапії характеризується поєднанням медикаментозно-фізіотерапевтичної терапії з психотерапевтичним впливом;
  2. етап реадаптації. Завданням цього етапу є пристосування хворого до умов зовнішнього середовища, відновлення пристосованості: мотивація пацієнта до праці, до активного способу життя, міжособистісних відносин і т.д. На цьому етапі переважають психосоціальні дії, серед яких на перше місце висувається стимуляція соціальної активності хворих різними методами;
  • етап реабілітації. Дуже важливою, що сприяє успіху реабілітації, є організація правильного ставлення до хворих з боку оточення в родині, з друзями, на роботі. Важливе значення в цьому періоді надається груповій роботі з хворими, яка містить елементи «підтримуючої» психотерапії, терапії зайнятістю, розваги, тренінги.

          Психосоціальна реабілітація передбачає різні системи дії, що включають індивідуальні бесіди (психотерапія), сімейну та групову терапію, реабілітацію групи підтримки тощо. Крім сімейної терапії проводиться індивідуальне психотерапевтичне лікування, сутність якого полягає в регулярних зустрічах пацієнта з професіоналом, яким може бути психотерапевт, психолог або соціальний працівник, що має спеціальну підготовку. У бесідах обговорюються різні хвилюючі хворого теми: минулий досвід та існуючі труднощі, думки, почуття і системи взаємовідносин.

          Використовуючи рольові методи, можна навчити хворого впоратися з тими внутрішніми і зовнішніми факторами, які можуть призводити до загострення. Крім того, ці методи дозволяють знайти ті форми поведінки, при яких стан та соціальна адаптація поліпшуються, і уникати тих, які призводять до погіршення.

          Сімейна психотерапія допомагає пацієнтові і його близьким родичам зрозуміти точку зору один одного. Вона, охоплюючи, як правило, роботу з самим хворим, його батьками, сестрами і братами, подружжям і дітьми, може бути використана як для мобілізації сімейної допомоги хворому, так і для підтримки членів сім'ї, які перебувають у важкому душевному стані.

          В рамках сімейної терапії на ранньому етапі хвороби зусилля концентруються на проблемних моментах у відносинах між членами сім'ї, тому що «нездорові» відносини можуть вплинути на хворого і навіть викликати погіршення його стану. При цьому на найближчих родичів покладається велика відповідальність, оскільки в їхніх руках виявляється можливість суттєво допомогти хворому, поліпшивши якість життя як його самого, так і всіх оточуючих його людей.

          Таким чином, реабілітація є важливим методом медико-психологічної допомоги при лікуванні хворих на психосоматичні розлади, має свої особливості, які відрізняють її від інших видів реабілітації і потребує удосконалення засобів щодо впровадження нових методів діагностики та профілактики цих порушень.


"Поради психолога" Психосоматика: звідки беруться хвороби?

Теги:
Комментарии к новости
Добавить комментарий
Добавить свой комментарий:
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Это код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите сюда:
Опрос
Как чаще всего Вы реагируете на агрессию близких?

ТОП Комментарии
Болезнь Альцгеймера
Болезни нервной системы Психические расстройства
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ (віктимна  поведінка, психологія жертви)
Практическая психология Клиническая психология Психология личности Психология отношений
Параноидальный психотип
Клиническая психология
ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ
Практическая психология Клиническая психология
Дисфория
Психические расстройства