ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ (віктимна поведінка, психологія жертви)

Опубликовал Nea
186
0

 

У складних умовах сьогодення людині кожний день доводиться долати безліч труднощів, що стосуються всіх граней її існування. Проте, на жаль, не кожен може з легкістю адаптуватися до соціуму, не докладаючи надмірних зусиль, які можуть зумовити емоційні розлади, агресію, віктимну поведінку особистості як складну форму поведінки особистості. Це актуалізує необхідність дослідження особливостей схильності особистості до віктимної поведінки, визначення умов її попередження та корекції.

          Слід зазначити, що окремі аспекти проблеми віктимності особистості були предметом уваги дослідників, насамперед, у галузі криміналістики під час дослідження взаємозв’язку злочинця та жертви злочину. Також, останніми роками зростає інтерес до досліджень формування віктимної поведінки, що робить її особливо небезпечною, оскільки вона, вражаючи значну частину населення, негативно впливає на розвиток особистості, побудову сценарію життя, вибір шлюбного партнера, професійне і кар’єрне зростання, а особливо психічне і соматичне здоров’я особистості.

Під віктимною (віктимогенною) розуміють поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об’єктивні і суб’єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжні заходи.

          Класифікація різних варіантів віктимності призводить до розуміння наявності як загальної віктимності, що залежить від соціальних рольових та гендерних характеристик жертви, так і специфічної віктимності, що реалізується в установках, властивостях, атрибуціях особистості.

          Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Підсумовуючи теоретичні концепції можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне само відношення, а страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв.

          До основних факторів та чинників формування віктимної поведінки особистості, у нашому розумінні, відносяться: порушення батьківсько-дитячих стосунків (соціокультурні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні чинники); порушення в сфері міжособистісних відносин; наслідки в емоційно-воловій сфері; поведінкові порушення та деформація когнітивної сфери особистості.

          Ці закономірності, складають той базис, який дозволяє формувати систему психологічної профілактики та корекції проблемної поведінки вже з дитячого та підліткового періоду з метою нейтралізації віктимного компоненту.


Віктимність

           Поняття про віктимну поведінку та класифікація жертв злочинів

          За результатами теоретичного аналізу літератури з проблеми віктимної поведінки можна дійти висновку, що єдиного теоретичного трактування віктимності та її чинників не існує. Різні автори по-своєму розглядають природу цього поняття, чинники, що провокують віктимізацію, розвиток схильності особистості до віктимної поведінки.

          Тому у широкому сенсі термін «віктимність» розглядається як набір засвоєних форм поведінки, почуттів і вірувань, які роблять життя важким. Це залежність від людей та явищ зовнішнього оточення, яка супроводжується такою мірою неуваги до себе, що майже не залишає можливості для самоідентифікації .   

          Як зазначає Д. Рівман, уперше термін «віктимна поведінка» виник на теренах кримінальної віктимології. Віктимологія у буквальному перекладі означає «вчення про жертву». Це загальна теорія, предметом дослідження якої є жертва будь-якого походження, як кримінального, так і не пов’язаного зі злочинами: жертви нещасних випадків, природних і техногенних катастроф, епідемій, воєн та інших збройних конфліктів, політичних протистоянь, а також різних видів насилля, зокрема сексуального, та адиктивної поведінки .

          Під віктимною (віктимогенною) розуміють поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об’єктивні і суб’єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжні заходи. Таке визначення доречне стосовно поведінки жертв будь-якого типу. Головна ознака віктимної поведінки — вчинення певних дій або бездіяльність, що сприяють тому, що людина опиняється в ролі мостраждалого (жертви).

          Деякі автори роблять більший наголос на порушеннях особистості, на труднощах адаптації, на формуванні особливого типу міжособистісних стосунків. Згідно з їх позицією, віктимність є «емоційний, психологічний, поведінковий стан, який розвивається в результаті довготривалого впливу стресу, використання правил, які забороняють відкрито висловлювати свої почуття і обговорювати особисті й міжособистісні проблеми» .

          До базових понять віктимології належать віктимність або віктимогенність — набуті людиною фізичні, психічні та соціальні риси й ознаки, які можуть зробити її схильною до перетворення на жертву різних обставин, груп осіб, організацій тощо.

          І. Скурту, аналізуючи поняття «юридична жертва» та «психологічна жертва», зазначає, якщо юридична жертва завжди пов’язана лише з насильницькими діями проти неї, тоді як психологічна жертва — більш складне новоутворення, що включає онтогенетичні комплекси та стійкі індивідуально-особистісні конструкти, закріплені в соціальних ситуаціях, що неодноразово повторюються й підкріплені ззовні, виявляючись у посиленні психологічної залежності, певній маніпуляції оточенням, обмеженні просоціальної активності тощо. «Більш того, — продовжує дослідник, — навіть з юридичних позицій, як пише, вчинок людини не можна розглядати як просту реакцію на зовнішнє середовище. Кінцева ситуація породжує вольовий акт не сама по собі, а лише у взаємодії з особистістю певної людини, заломлюючись через її інтереси, погляди, звички, особливості психіки й інші індивідуальні риси. Саме сукупність цих властивостей людини, яка реагує на відповідну ситуацію, і визначає зміст і спрямованість вчинку» .

          Поняття «жертва» може розглядатись з позиції різних наук, в тому числі і психології. В цьому аспекті під віктимністю жертви слід розуміти потенційну або актуальну здатність особи демонструвати поведінку, що відхиляється від норм безпеки і обумовлює її підвищену уразливість, доступність і привабливість для правопорушника.

          Роль жертви — це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об’єкта злочину на його суб’єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах). Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою — від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу.

          Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології є складною. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об’єкта створює серйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу .

          До основних підстав для класифікації жертв злочинів належать: стать, пік, професійна належність, морально-психологічні особливості особи тощо. Ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає віктимну деформацію особи, професійну та вікову віктимність, віктимну патологію дає підстави для такої класифікації жертв злочинів, як :

  • Випадкова жертва — особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочинцем, не залежать від їхніх волі та бажання.
  • Жертва з незначним ступенем ризику — особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктимність якої зросла непередбачено під впливом конкретної несприятливої ситуації.
  • Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:
  • жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;
  • жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов’язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо).
  • Жертва з дуже високим ступенем ризику — особа, морально- соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо.

          Залежно від ролі потерпілого у виникненні злочинного діяння, И.В.Романов виокремлює три групи жертв: нейтральні, ті що є спільниками і провокуючі .

          Класифікацію жертв злочину, яку запропонував В. О. Туляков  побудовано на підставі аналізу поведінкових патернів та особистісних якостей (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Тип жертви

Стрижневі ознаки

Імпульсивна

Характеризується переважним несвідомим почуттям

страху, пригніченістю реакцій і раціонального мислення

при нападі правопорушника (феномен Авеля).

Жертва з

утилітарно-

ситуативною

активністю

Добровільні потерпілі, рецидивні жертви, що в силу своєї

діяльності, статусу, необачливості потрапляють у

кримінальні ситуації.

Настановча

Агресивні жертви, «ходячі бомби», істероїди, котрі здатні

до провокуючої та зухвалої поведінки (феномен Каїна).

Раціональна

Жертва-провокатор, котра сама готує ситуацію здійснення

злочину і сама потрапляє у свою пастку.

Жертва із

ретретистською

активністю

Пасивні провокатори, котрі власним виглядом, способом

життя, підвищеною тривожністю і доступністю

підштовхують злочинців до вчинення правопорушень.

         

          Отже, з психологічного погляду віктимність залежить від мотиваційних, пізнавальних, емоційних і вольових якостей особистості; від психічних станів, які домінують у момент конкретної загрози; від рівня спеціальної тактичної підготовки до дій у небезпечних ситуаціях. Також вірогідність перетворення особистості в жертву підвищує не тільки властива віктимність, але і віктимна поведінка — несвідома або рідко свідома поведінка потенційної жертви, яка провокує, сприяє та зумовлює в певній життєвій ситуації формуванню умов, при яких виникає можливість спричинення їй шкоди протиправними діями.

           

            Причини формування віктимної поведінки особистості

          До чинників віктимізації людини можна віднести всі фактори соціалізації, а саме:

  • Мікрочинники — сім'я, групи однолітків і субкультура, мікросоциум, релігійні організації;
  • Мезофактори — етнокультурні умови, регіональні умови, засоби масової комунікації;
  • Макрофактори — космос, планета, світ, країна, суспільство, держава.

          До факторів, що мають безпосередній вплив на деформацію системи норм безпеки конкретної особистості, слід віднести:

          1) Політичні: зміна геополітичного стану; руйнування командно-адміністративної системи; недостатній рівень політичної, правової і інформаційної культури в суспільстві тощо;

          2) Соціально-економічні: дезінтеграція попередньої соціальної структури; труднощі перехідного періоду; зниження життєвого рівня населення; зростання безробіття, майнова поляризація в суспільстві; ескалація алкоголізму, наркоманії, проституції тощо;

          3) Соціально-психологічні: неадекватна оцінка національних культурних та історичних традицій; поява нових засобів впливу на свідомість; деструктивна роль нетрадиційних конфесій; послаблення важливих соціокультурних інститутів держави; відсутність сформованості психологічного механізму захисту від маніпулятивного впливу в переважної більшості частини верств населення.

          По-друге, ключовими факторами віктимізації поведінки є стратегії сімейного виховання та відсутність відчуття соціальної захищеності, ускладнені віковими особливостями. Аналіз чисельних зарубіжних наукових джерел засвідчив, що психотравмуючий досвід дитинства та моделі поведінки батьків є важливим «підґрунтям» у прийнятті ролі жертви, а відсутність досвіду позитивних емоційних переживань у зв’язку з досягненням успіху у значущій для дитини діяльності також обертається серйозною проблемою, позаяк неможливість задовольнити потребу у персоналізації штовхає її на пошук зовнішніх, часто штучних способів зміни психічного стану або призводить до деформації системи норм безпеки.

          Надзвичайно важливим фактором є рівень соціалізації особистості, оскільки зануреність у соціум, комунікабельність та розвинута мережа міжособистісних взаємостосунків дає відчуття соціальної підтримки, спокою, а звідси й з’являються: впевненість у собі, незалежність, емоційна стійкість, самоконтроль, емпатійність, доброзичливість .

          Отже, за результатами теоретичного аналізу літератури класична модель формування віктимної поведінки особистості, у нашому розумінні, включає наступні деформуючи чинники:

  1. Порушення батьківсько-дитячих стосунків:
  2. Соціокультурні чинники: засвоєння гендерних стереотипів поведінки; вплив засобів масової інформації; правила та норми відповідної субкультури; соціально-економічний статус; послаблення соціокультурних інститутів держави – системи науки, освіти, культури тощо.
  3. Соціально-психологічні чинники: стратегії сімейного виховання; вплив батьківсько-дитячих стосунків; порушення сімейної комунікації при наявності стратегій образливої поведінки; тоталітарні установки членів сім’ї; симбіоз та емоційна деривація з боку батьків тощо.
  4. Індивідуально-психологічні чинники: підвищена сугестивність; психологічна інфантильність; деформоване самосприйняття; невпевненість; апатія; некритичність мислення; порушення статево-рольової ідентичності тощо.
  5. Порушення в сфері міжособистісних відносин: образливість; конфліктність; труднощі у побудові міжособистісних відносин; відчуження та ізоляція в особистісних відносинах; деформація у спілкуванні і взаємодії з іншими тощо.
  • Наслідки в емоційно-воловій сфері: висока емоційна напруженість; підвищена тривожність; агресивність; депресивність; фрустрованість; гіперреактивність по відношенню до передбачуваної ситуації; неприйняття себе; відчуття провини; безпорадність; підвищена чутливість тощо.
  1. Поведінкові порушення: соціальна дезадаптація; адитивна поведінка; девіантні форми поведінки; суїцидальна поведінка; міжособистісна залежність; аутоагресивна та стереотипна поведінка тощо.
  2. Деформація когнітивної сфери: нестійка та неадекватна самооцінка; низька здатність до рефлексії; нездатність передбачити наслідки власних дій; невірна інтерпретація стимулів як загрозливих або небезпечних; поверхове усвідомлення сенсу власного життя тощо.

          Ці закономірності, складають той базис, який дозволяє формувати систему психологічної та педагогічної корекції проблемної поведінки вже з дитячого та підліткового періоду з метою нейтралізації віктимного компоненту.

         

           Психологічна діагностика особистості з віктимною поведінкою

          В зв’язку з тим, що насильства відбуваються без жодного попередження або виявляються після того, як були вчинені для їх дослідження звертаються до таких методів діагностики.

          Самозвіт про поведінку. За даного підходу надається словесний звіт про власну поведінку чи випадки віктимної поведінки. Залежно від мети дослідження здійснюється опис схематичних моделей поведінки або конкретних її проявів. Самозвіти включають позиції суб’єкта та інформацію отриману від інших суб’єктів. Самозвіти про віктимну поведінку можуть поєднуватись із звітами про інших людей, з метою вивчення взаємозалежності та оцінки відповідності між звітами людини про себе і про інших.

          Експертна оцінка. Проблема соціальної бажаності відповідей стає менш гострою, коли поведінку особистості оцінюють люди, які її добре знають, тобто експерти. Ними можуть бути вчителі, батьки, ровесники, друзі, співробітники тощо. Експертне оцінювання проявів віктимної поведінки може проводиться як за допомогою стандартизованої процедури анкетування експертів так і під час бесіди (інтерв’ю) з опитуваним у присутності психолога-експерта. До недоліків експертного оцінювання потрібно віднести пряму залежність достовірності отриманих даних від соціально-перцептивних здібностей експерта помітити ознаки віктимної поведінки об’єкта вивчення, а також складність визначення критеріїв експертної оцінки такої поведінки.

          Спостереження – це один із основних методів дослідження в психології. При проведенні досліджень, пов'язаних із вирішенням таких складних завдань, як вивчення та прогнозування поведінки особистості, важко обійтись без використання цього методу, бо, як справедливо зазначає С.Максименко, «спостереження – це найбільш безпосередній спосіб одержання дослідних даних, і в цьому полягає його виняткова цінність як методу наукового пізнання» .

          Бесіда вважається специфічним для психології методом дослідження поведінки людини, оскільки в інших природничих науках комунікація між суб'єктом і об'єктом дослідження неможлива. Бесіда є діалогом між двома людьми, в ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншої. Для дослідження віктимної поведінки особистості найдоцільніше використовувати метод інтерв'ю.

          Психодіагностичні методики, а саме: «Домінуючі стратегії психологічного захисту у спілкуванні» В.В. Бойко, методика діагностики показників і форм агресії А.Басса та А.Дарки, шкала реактивної та особистісної тривожності Спілбергера – Ханіна (тривожність), опитувальник  Бека (оцінка депресивних станів), опитувальник рівня суб'єктивного контролю Роттера (локус контролю), Тест Томаса – типи поведінки людини у конфліктних ситуаціях, опитувальник Міні-мульт (скорочений варіант ММРІ), шкалована самооцінка болю, опитувальник «Аналіз сімейного виховання», методика дослідження схильності до віктимної поведінки Андронникова О.О., опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л.А.Рабіновіча тощо.

          Методики побудовані на принципах проективного підходу дозволяють поряд з якісними характеристиками проявів віктимної поведінки виділити також причини, що сприяють їх виникненню: методика «Малюнкова фрустрація» 3. Розенцвейга, методика «Неіснуюча тварина», методика «Кінетичний малюнок сім’ї» тощо.

         

          Умови профілактики і корекції віктимної поведінки

          Психологічна профілактика віктимної поведінки особистості це система психологічних заходів, інтегрованих у освітній процес школи, з попередження віктимної поведінки особистості. Разом з тим, це і спеціальний різновид діяльності психолога, що спрямований на збереження, укріплення та розвиток дитячо-батьківських взаємин, як умови психічного та особистісного здоров’я особистості на всіх вікових етапах.

          Психологічні технології профілактики є цілісними методичними системами, які утворені трьома основними компонентами: діагностичним; прогностичним; інформаційно-корекційним.

          Основними принципами психологічної профілактики віктимної поведінки, на наш погляд має бути: мультидисциплінарність; комплексність; вікова відповідність; довготривалість; послідовність; індивідуальна специфічність. Отже, стисло розкриємо зміст кожного принципу.

          Мультидисциплінарність реалізується в єдності правової, соціальної, педагогічної та психологічної профілактики. Комплексність характеризує профілактику віктимної поведінки як спільну діяльність різних фахівців (психологів, вчителів, соціальних педагогів і працівників), які діють в межах своєї професійної компетентності.

          Комплексність представлена у необхідності поєднання різних напрямів психологічної профілактики: з одного боку - це робота із сім’ями в цілому, а з іншого - із дівчатками та хлопчиками підлітками. Проявом принципу комплексності є поєднання в пропедевтиці: просвіти; експрес-діагностики (сімейних дисфункцій, віктимності дитини, наслідків насильства тощо) та розвивально-корекційної роботи з широким загалом та «групою ризику».    Вікова відповідність вимагає опори на знання вікових особливостей досвіду, когнітивних процесів та особистості .

          Довготривалість - характеризує профілактику віктимної поведінки, як пролонгований неперервний у часі процес, що має тривати значний проміжок часу.

          Послідовність вимагає від фахівців узгодженості дій в з профілактичної роботи, а також дотримання певної логіки дій: від діагностики, прогнозування можливих негативних наслідків, проектування умов запобігання та методів впливу до здійснення корекційних впливів на учасників.

          Індивідуальна специфічність — орієнтує фахівців на врахування унікальної природи віктимної поведінки у конкретно взятій сім’ї та унікальний характер впливу сімейної травматизації на розвиток дитини. На основі аналізу різних джерел, нами виокремлено основні рівні профілактичних заходів [16].        Первинна профілактика спрямована на попередження сімейних дисфункцій та віктимізації дитини у сім’ї і передбачає розв’язання завдання формування впевнених, але неагресивних моделей поведінки у членів сім’ї, розвиток психосоціальної та гендерної компетентності. Вторинна профілактика спрямована на раннє виявлення сімейних дисфункцій, конфліктності у сімейних взаєминах психологічними методами. Третинна профілактика — спрямована на особистостей з встановленими фактами внутрішньосімейного насильства і ставить завданням попередження ревіктимізації дітей в сім’ї та подолання негативних психологічних наслідків на їх психіку.

          Соціально-психологічний аспект профілактики віктимної поведінки включає широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного і сприятливого мікросоціального середовища. Слід приділяти більше уваги організації молодіжних клубів для проведення безпечного дозвілля, розвитку інтересів і комунікативних здібностей, формування морально-етичних принципів суспільно прийнятних формах і безпечних стереотипах поведінки в різних ситуаціях.


Поради психолога: Синдром жертви

Комментарии к новости
Добавить комментарий
Добавить свой комментарий:
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Это код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите сюда:
Опрос
Как чаще всего Вы реагируете на агрессию близких?

ТОП Комментарии
Болезнь Альцгеймера
Болезни нервной системы Психические расстройства
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ (віктимна  поведінка, психологія жертви)
Практическая психология Клиническая психология Психология личности Психология отношений
Параноидальный психотип
Клиническая психология
ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ
Практическая психология Клиническая психология
Дисфория
Психические расстройства